Оператор Анатолій Химич
Звук Ігор Барба
Режисер монтажу Світлана Залога
Продюсер Максим Асадчий
Виробництво PRONTO FILM
Я боюся категоричних людей. Вони завжди поводяться, ніби все знають: як жити, як знімати, як бути успішним. Мені це все, на жаль, не відомо.
Документальне кіно для мене перетворилося на коштовне хобі. На щастя, я в цьому не поодинокий. Я вдячний моїм друзям, які допомогли мені зняти цей фільм — кінооператору Толі Химичу і звукорежисеру Ігорю Барбі.
Історія про мою маму, кіноактрису Ніну Антонову. Ось вона — на фотографії. Пихкає цигаркою. Їй — вісімдесят. Близько сотні ролей у кіно. Великих і маленьких. Життя… Працювала багато, відпочивала мало.
Гучна акторська слава прийшла лише одного разу. Головна роль – у багатосерійному телевізійному фільмі «Варчина земля». Це був перший радянський кольоровий серіал. І виконавці головних ролей були такими ж популярними, як космонавти. З того часу минуло 45 років.
Це дуже особиста історія. Про що? Про чесне і печальне життя. Про жертовність і віднайдену свободу.
Я не часто бачуся з мамою. Дратуюся і рідко з нею розмовляю. Я неправий.
У мене багато запитань. Раптом вони виникли. До минулого, і до майбутнього. До неї. До себе. Майбутнього не бачу. Хочу його знайти. Лоуренс Пітер казав: «У оптимістів збуваються мрії. У песимістів — кошмари»
